Як оздоровити систему оздоровлення українців?
Більшість українців старшого віку хоча б раз у житті відпочивали у пансіонатах та санаторіях. Молодшому поколінню таке дозвілля практично невідоме. І з кожним роком ситуація буде погіршуватися, адже галузь поступово втрачає увагу держави, а з нею – і фінансування. Що робити, та які реформи необхідні для оздоровлення «системи оздоровлення» українців – говорили під час чергового засідання Пропозиціонери Клубу.
В Україні санаторно-курортними послугами користується півтора мільйона людей. Їх обслуговують кількасот закладів, але для більш чіткішої статистики слід насамперед розібратися в термінології. Як розповів голова Асоціації індустрії гостинності України Олександр Лієв, багато людей плутають «оздоровниці» та «санаторії», вважаючи ці слова практично синонімами. «Насправді в нашій країні існує система категоризації закладів, яка нам дісталася ще з радянських часів. І багато об’єктів не називаються «санаторіями», а називаються, наприклад, «профілакторій», «пансіонат з лікуванням», «готель з курортною поліклінікою» тощо. Такі заклади потрапляють не в перелік «санаторіїв», а в перелік «оздоровниць». За підрахунками нашої асоціації в Україні, сьогодні діють 573 оздоровниці. Це ті об’єкти, які надають послуги медобстеження, оздоровлення, лікування або реабілітації та розміщення», – пояснив пан Лієв. Втім він погодився з тим, що кількість закладів останнім часом знизилася. Особливо серйозно – після анексії Криму.
Світлана Резніченко, директорка Дитячого оздоровчого закладу санаторного типу «Чайка», наголосила, що ще гірша ситуація в сфері дитячого оздоровлення. «Якщо в державному реєстрі на сьогоднішній день знаходиться 734 заклади, то за даними органів місцевої виконавчої влади в 2016-му році – 521 заклад, в 2017-му – 507, в 2018-му році – 453, в 2019-й році – 404. Звичайно, що 2020-й рік став зоною великої турбулентності для всіх дитячих закладів відпочинку та оздоровлення. Наскільки мені відомо, заклади, які пройшли верифікацію і працюють, – їх менше десяти в кожній області. Тобто, загалом по всіх регіонах України – близько 200, а то і менше», – розповіла пані Резніченко.
Чи може залучення до роботи галузі бізнесу стати вирішенням? Думки учасників дискусії розділилися. «Курорти – це два німецькі слова: «Kur» і «Ort», що означає «лікувальна земля». Не будь-де можна зробити санаторій, бо санаторій – це те, що витікає з природних лікувальних факторів. І в ці курорти сьогодні бізнес заходить, працює. Питання лише у тому, аби йому не заважали. Може, якась підтримка потрібна – відсотками по кредитах, наприклад, чи ще щось таке. Але державні санаторії – це такий самий атавізм, як і як державні перукарні. Це не державна лікарня. Лікарні соціальні, звичайно, потрібні в нашій країні, це треба. А державні санаторії – це трошки інше», – відмітив Олександр Лієв.
З ним не погодилися кілька спікерів. Зокрема, депутат Кіровоградської обласної ради Юрій Семенюк зазначив: «Має бути конкуренція, тобто, держава також може бути таким же звичайним гравцем на ринку. У нас державу треба також розглядати як суб’єкт господарювання, який може довести, що державний санаторій або санаторій, яким опікується держава, набагато кращий, він надає кращі послуги, можливо, це дешевше».
Компромісом може стати модель державно-приватного партнерства. Принаймні, в сфері дитячого оздоровлення. «Сьогодні на фінансуванні держави знаходяться такі дитячо-юнацькі заклади, як «Артек» та «Молода гвардія». Всі інші, наприклад, комунальні потерпають через те, що вони вимушені були пройти через низку тендерів за низькою ціною. Частина з них відпрацювала зміну і закрилася. Адже така діяльність не є економічно доцільною. Тому повинно бути якесь розумне поєднання. Приміром, повернутися до колишньої системи. Тоді ми поєднували співфінансування фонду соціального страхування, були залучені профспілки, частка коштів – просто батьківські гроші. І путівки були більш доступними. Тобто державно-приватне партнерство – це гарна пропозиція залучення дітей до оздоровлення. Вони цього дуже вже зараз потребують», – підкреслила Світлана Резніченко.
З нею погодилася радниця міського голови Дніпра із соціальних питань Єлизавета Буртова, назвавши ідею державно-приватного партнерства найбільш адекватною, якщо країна хоче дати можливість користуватися цими послугами незахищеним категоріям громадян. Вона також розповіла про унікальний проект, який вже шість років працює в Дніпрі. «Це муніципальна програма для відпочинку соціально незахищених верств громадян. По-перше, це діти, по друге – це люди похилого віку, а також в останні три роки ще й робітники комунальної сфери. Ми не є закладами оздоровлення, бо з урахуванням дуже високого попиту на цю послугу не маємо можливості оздоровлювати 14 або 21 день, як це передбачено стандартом. Однак ми надаємо якісний відпочинок. Ця програма здійснюється виключно за рахунок міського бюджету», – поділилася досвідом Єлизавета Буртова.
На її слова про стандарти та належність до закладів оздоровлення відреагувала Світлана Мороз, депутатка Дніпропетровської обласної ради. «В нас немає адекватної класифікації оздоровчих закладів. Тому моя пропозиція – зробити реєстр закладів, які будуть поділені на санаторії та реабілітаційні лікарні. І ці лікарні будуть складати договори з НЦЗУ, і це теж додаток до державно-приватного партнерства. Це ще один шлях до грошей. Тому що реабілітаційні лікарні надають нашим пацієнтам можливість лікуватися. Адже реабілітація гарно фінансується Національною службою здоров’я України. Пакет коштує понад 7 тисяч гривень», – додала пані Мороз.
Повертаючись до теми оздоровлення та санаторно-курортних послуг, деякі учасники дискусії задалися питанням: чи перехід на державно-приватну або виключно приватну модель не призведе до зростання цін в цій сфері. Адже на сьогоднішній день вони є доступними для доволі широких верств населення. «Середні ціни на українських курортах досить лояльні. З три- або п’ятиразовим харчуванням, з проживанням в двомісному номері категорії «3 зірки», а також з 5 медичними послугами (включаючи попереднє обстеження та, приміром, масаж) вартість буде в середньому 700-750 гривень на добу. Ви порахуйте в місяць, то люди в Києві квартиру орендують дорожче. Тому сказати що це дуже дорого – я би не сказав», – заявив голова Асоціації індустрії гостинності України.
Як буде змінюватися ситуація в залежності від змін у самій сфері санаторно-курортного оздоровлення поки невідомо. Втім однозначно реформування потрібне. Бо країна не може дозволити собі втратити галузь, до чого сьогоднішнє ігнорування її проблем обов’язково призведе. І це буде трагедія. Особливо в питанні роботи з дітьми. «Хотілося б побачити дорожню карту реабілітації і оздоровлення дітей для того, щоб зрозуміти, яка нація далі буде, наскільки вона буде здоровою через 5-10 років. Хто буде народжувати? Яку кількість людей будемо бачити в перших класах, а звідси випливає і навчання у вищих навчальних закладах, і армія, і входження до робітничої сфери… Тому я сподіваюсь на підтримку і увагу держави, на те, що найближчим часом до оздоровлення дітей повернуться обличчям. Бо до цієї теми слід ставитися не просто як до історії, на якій можна зекономити кошти бюджету, а як до питання, що дасть можливість зрозуміти потенціал нашої держави», – наголосив Юрій Семенюк.
Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу, щоб бути в курсі найважливіших новин: t.me/proposicia
