«Війна — це час для змін та шанс стати кращими» – мер Миколаєва і співзасновник партії “Пропозиція” про перший рік вторгнення, міжнародних партнерів та прозору відбудову міста

Миколаїв — один з трьох обласних центрів українського Причорномор’я. Саме він став на шляху російських загарбників, які намагалися «прорубати» сухопутний коридор з Криму до Придністров’я. Прийняв на себе величезну кількість ракетних обстрілів. Але півмільйонне місто ніби знаходиться в інформаційній тіні сусідніх Херсона та Одеси. Видання NV відвідав Миколаїв та поспілкувався з його міським головою Олександром Сєнкевичем, щоб від першої особи дізнатися, чим живе місто, яке після звільнення правобережної частини Херсонщини змогло дещо полегшено видихнути.

Потяг Київ-Миколаїв прибуває рано вранці. Частина пасажирів має їхати далі — до звільненого Херсону. Але працівники вокзалу просять їх зібратися в одній точці, щоб прослідувати на автобус. У гучномовець лунає об’ява, що найближчі дні залізничного сполучення з сусіднім обласним центром не буде. «Може, орки колії підірвали, а може ще щось. Там же сіра зона», — замислено коментує цю подію один з мешканців Миколаєва. У радіусі кількох кілометрів навколо вокзалу майже у всіх будинках вибито шибки, вітрини магазинів заколочено OSB-плитами, вулиці перегороджені бетонними конструкціями, на великих перехрестях вирито окопи. Але життя триває.

На пів години затримуюся у пункті незламності біля залізничних кас — потрібно підзарядити гаджети. Тут, як і по всій мережі Укрзалізниці, є чай, столи з розетками, але немає конкуренції за них. Крім мене тут лише залізничник, який доглядає за пічкою-буржуйкою, в якій вирує жар. Нарешті до зали заходить ще хтось — це жінка з двома дітьми-підлітками, які без зупину сперечаються між собою. Мати купує квитки на електричку, діти сідають заряджати смартфони. А я вирушаю у центр міста.

У пресслужбі мене попередили, що графік Олександра Сєнкевича може раптово змінитися, тому зустріч може посунутися в будь-який бік і краще бути поблизу міськради. Чекаю на дзвінок в одній з кав’ярень, де крім кави продаються десерти з Ужгорода, що зайвий раз підкреслює зв’язок міста з Україною. Раптом відкриваються двері, і міський голова особисто з’являється в закладі. Замовляє собі одразу дві порції кави, починаємо розмову.

— Яким для Миколаєва був 2022 рік?

— Як і для всіх: складним та героїчним. До 11−12 листопада нас бомбардували майже кожен день: від 4 до 38 ракет. Під час рекордного обстрілу було 42, але частину збили. В той день загинув Олексій Вадатурський. Загалом було лише 46 днів тиші.

— Що стало для вас найбільшим викликом?

— Головним пріоритетом було рятувати людей, зберігати життя. Бо обстріли були і вдень, і вночі. Обстріляли зупинку — 12 людей загинуло, 60 людей поранено. І це не просто порізало склом, а сталева шрапнель влітає в ногу і вилітає з іншого боку з частиною кістки. Тому у нас була задача терміново рятувати людей, прибирати уламки, ліквідувати наслідки тощо.

Ми говорили людям: «Всі, хто не зайнятий в обслуговуванні критичної інфраструктури — покиньте місто. Щоб вас не вбили». За час війни в Миколаєві загинуло 156 осіб. Це велика цифра — практично літак людей.

Але могло бути набагато більше. В один з останніх обстрілів впало 1,5 під’їзди 5-поверхового будинку. Це 40 квартир. Загинуло 7 людей, а якби не виїхали, то було б набагато більше.

— Як працювали комунальні підприємства?

— Вони займалися підготовкою до зими. Бо після бомбардувань тисячі вікон були розбиті, а з більшості квартир мешканці виїхали. Тому доводилося на вишках забивати вікна ззовні OSB-плитами, задувати піною до повернення власників. Коли одні займались питанням розселення біженців и роздачою гуманітарки, ми займалися питанням підготовки до опалювального сезону та постійною ліквідацією наслідків бомбардувань.

— Які ще були складнощі?

— Відсутність прісної води. 12 квітня росіяни обстріляли водогін, який постачає воду з річки Дніпро на Херсонщині до Миколаєва. Щоб не заправляти солону воду в систему опалення, ми пробурили свердловини і наповнили систему питною водою, очищеною системами зворотного осмосу.

— У вас були ці системи?

— Ні. Частину закуповували самі, але більшу частину отримали у вигляді допомоги від наших партнерів. В тому числі Данія передала нам 50 таких установок. Сумарно їх вже більше 150. Доочищена вода роздається людям на вулицях.

— Безкоштовно?

— Так.

— Чому не вдається налагодити ситуацію з прісною водою?

— Після звільнення Херсону ми відновили водогін. Але росіяни знов обстріляли нашу станцію водозабору, зруйнувавши її. Тому качаємо воду не з Дніпра, а з Південного Бугу, а там вона солона.

Дійсно, в кав’ярні з крану тече солона вода. «Міській владі доведеться більш оперативно міняти мережі водоканалу», — жартує власник закладу, додаючи, що містяни насправді раді навіть таким зручностям.

Комунальні підприємства, вірогідно, є найбільшим цивільним роботодавцем, що працює в Миколаєві. Бо саме через відсутність прісної води не працюють великі виробники продуктів харчування та інші підприємства. А Миколаївський морський торговельний порт, в якому до війни розташовувалися провідні експортери агропродукції поки що не входить до портів «зернової ініціативи». Більш того, частину терміналів зруйновано ракетними обстрілами.

Економіка — стоп

— Активне економічне життя в місті також зупинилося?

— Майже всі великі підприємства закрилися практично одразу. Інші зупинилися коли їх почали бомбардувати.

— А малий та мікробізнес?

— Довгий час, коли місто обстрілювали, у нас залишалося 200−220 тис. мешканців з півмільйона. І більшість — це пенсіонери, які жили з думкою «яка різниця де помирати». Крім того, в нас місяць не було води взагалі. Жодне підприємство не могло працювати.

Деяких людей відправили у вимушений простій. Ті, хто виїхав за кордон і не працював, теж не отримували зарплати.

— Ви маєте на увазі працівників комунальних підприємств?

— Так.

— Але я звернув увагу, що зараз вони працюють, прибирають. Їздить комунальний транспорт.

— Половина транспорту у нас мобілізована до війська. Ще чверть розбомбили під час обстрілів. Нам Варшава передала 6 автобусів, які дуже врятували, коли припинилося постачання електроенергії. Зараз ведемо перемовини з нашими партнерами з Данії щодо постачання автобусів та іншого потрібного місту транспорту. Не вистачає і водіїв.

— На початку вторгнення всі міста зафіксували провал надходжень до місцевого бюджету, який до кінця 2022 року вдалося виправити внаслідок оподаткування зарплат військовослужбовців. Як з цим у Миколаєві?

— Ми максимально скоротили витрати, тому по закінченню року у нас залишилися невикористаними 1,2 млрд грн.

— Тобто не завдяки підвищенню зарплат військовим, а завдяки економії?

— Так. Миколаїв виконав бюджет на 80%, бо у нас нічого не працювало. Але навіть такий показник вдалося отримати за рахунок ПДФО військовослужбовців Миколаєва. До повномасштабної війни наше місто було одним з найбільш мілітаризованих в Україні. Тільки військових з’єднань на рівні бригад — 11.

І коли в кінці минулого року у Верховній Раді виникало питання перевести ПДФО військовослужбовців з місцевих бюджетів до державного, то я на комітеті Верховної ради сказав, що в такому разі в Миколаєві можна буде гасити світло, відключати воду і виїжджати з міста. Вони, на щастя, передумали.

— Як змінилось життя в місті після деокупації Херсону?

— Частина мешканців повернулися. Сьогодні в місті приблизно 350 тис. Тобто на 100 тис. збільшилась кількість споживачів всього. Останнє велике бомбардування було 31 грудня. З’явилась можливість про щось подумати.

— Чи надаєте ви якусь підтримку миколаївському бізнесу?

— Близько 120 малих та середніх підприємств звернулося по допомогу: фінанси, ремонти, обладнання. Ми збираємо цю інформацію через департамент економіки та передаємо міжнародним партнерам: ООН, UN DP. Вони хочуть перейти від закупівлі їжі для людей до допомоги малому та середньому бізнесу. Щоб люди заробляли кошти і купляли цю їжу самостійно. Ми підтримуємо цей підхід і всіляко сприятимемо цьому. А також використовуємо цей час для умовної «домашньої роботи» — спільно з Антикорупційною ініціативою ЄС в Україні розпочинаємо перегляд всіх регуляторних актів. В результаті прагнемо дати бізнесу комфортні умови ведення бізнесу, прозорість процесів та зменшення витрат. Без активного бізнесу в Миколаєві не вийде жодного стрімкого відновлення.

У центрі міста височить частково зруйнований готель Миколаїв. Ми з родиною зупинялися тут у 2020 році під час поїздки у відпустку на Арабатську стрілку, яка з лютого 2022 року тимчасово окупована. Поруч черга з містян, які стоять в очікуванні гуманітарної допомоги. Зранку я також побачив іншу чергу — молодь ледь не з бійками штурмувала секонд-хенд. «На молодіжному сленгу це називається дроп. Коли бариги дешево купують фірмові речі, а потім перепродають», — поясняє один з помічників Олександра Сєнкевича.

Однак ця ознака мирного життя — виключення. В Миколаєві все нагадує про обстріли та війну. Вулиці напівпорожні, біля зупинок громадського транспорту встановлені бетонні укриття. А навпроти закритого ресторану McDonalds — величезний напівпричіп гуманітарної організації World Central Kitchen. В ньому розташована кухня, де щодня готують 5−6 тисяч гарячих обідів для мешканців Миколаєва та Херсону. Але із зменшенням обстрілів зростає кількість мешканців та гуманітарних питань, які вирішує муніципалітет разом із міжнародними партнерами.

Гуманітарні питання для своїх і не лише для них

— Ви сказали про рятування життя містян. Я поки йшов від вокзалу, звернув увагу на бетонні укриття, які встановлені на зупинках. Коли ви зрозуміли, що їх потрібно будувати?

— Після другого прильоту по зупинці громадського транспорту. Саме там гинуло найбільше людей одночасно. Тому зробили ці простіші укриття, що одразу викликало скандал. Журналісти написали, що ми переплачуємо. Але вони спиралися на ціну укриттів, які нам подарували приватні компанії – 350 тис грн. А наші обійшлися в 1095 тис. грн. Проте у наших товщина стінки 40 см проти 15 см. Вони облаштовані кнопками аварійного виклику, антивандальним монітором, камерою відеоспостереження.

Я вважаю, що ми їх зробили найдешевшими і найкращими в Україні. До того ж вони розбірні, щоб після закінчення війни з них облаштувати підземні укриття біля комунальних закладів, які не мають бомбосховищ.

— Скільки таких сховищ вже є в місті?

— 14 міських і 5 подарованих.

— Чому люди гинуть на зупинках? На вашу думку росіяни роблять це навмисно?

— Ні. В Миколаєві це наслідки обстрілів касетними снарядами, які вибухають високо в небі і вражають велику площу. Вони обстрілювали все місто, щоб створити паніку, щоб люди кричали: «Здаваймося!»

— Чи реєструються у вас вимушено переміщені особи?

— Після звільнення правобережної частини Херсонщини та Херсону, у нас почали з’являтися переселенці – вже майже 10 тисяч.

— Як у вас організовано надання гуманітарної допомоги?

— На мій погляд, нас одна з найорганізованіших процедур з видачі взагалі гуманітарної допомоги. Коли ми почали співпрацювати з програмами ООН з видачі харчування, то зробили щось типу соціальної картки. Люди реєструвалися по своєму ІПН. Бо дехто отримував три рази за день, а хтось жодного разу. Тому ми вирішили впорядкувати цей процес.

Це стало особливо актуально після масових обшуків з приводу зловживань на гуманітарці в інших регіонах. Поліцейські були дуже здивовані, що у нас все так організовано.

Миколаїв останнім приєднався до програми Міста доброчесності Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні — наприкінці літа 2022 року. Основний фокус — прозорість та підзвітність, особливо процесів відновлення. Патронаж над містом взяло на себе Королівство Данія, 7 березня Олександр Сєнкевич та посол Данії в Україні Оле Егберг Міккельсен підписали меморандум про відбудову Миколаєва.

Після інтерв’ю ми сідаємо в машину Олександра Сєнкевича, він особисто за кермом. Їдемо на ревізію одного з комунальних підприємств, яке отримало нове життя фактично під час війни. «До повномасштабної агресії ми їздили переймати досвід в Маріуполь. Сьогодні кілька фахівців звідти працюють у нас. Один докорінно реформує КП Миколаївські парки, яке відповідатиме за всі зелені зони міста», — пояснює міський голова, уважно вдивляючись в узбіччя та будинки рідного міста. Вказує мені на місця найжахливіших прильотів російських ракет. Побачивши зруйновану після ДТП огорожу, просить голову своєї прес-служби оперативно повідомити тих, хто відповідає за благоустрій — має бути порядок.

Міжнародний вектор

— Чи виникають якісь особливості при роботі з міжнародними партнерами під час війни?

— Насправді через війну багато процесів відбуваються набагато швидше та в більшому обсязі, ніж це було умовно раніше, і ми дуже вдячні нашим партнерам за те, що швидко йдуть на контакт та націлені на конкретну користь мешканцям міста. Хоча, звісно, налагодження ефективної дієвої співпраці є викликом для всіх усталених організацій зі своїми особливостями, практиками та процедурами. Наприклад, нещодавно було повідомлення, що Миколаївводоканал за рекордно високою ціною купив хлор. Починаю розбиратися. Дійсно купили хлор в того самого постачальника, що і влітку, але на 30% дорожче. Але як з’ясувалося, закупив Червоних хрест для нас. А ціна вища, бо у Червоного хреста свої вимоги до постачання: менші партії, додаткові питання безпеки, довші маршрути доставки. Це все написано в договорі. Але на жаль журналісти не проаналізували це.

Але на вас і ваших колегах сьогодні на 20%, а то й на 120% відповідальності більше ніж раніше.

— Чому?

— Як тільки з’являється інформація про можливі зловживання, то нею одразу цікавляться СБУ, прокуратура, слідче управління поліції. А ще є міжнародні партнери. Наратив про Україну як корумповану неефективну державу найбільше вигідний нашим ворогам. Важливо необачно не нашкодити, не підігравати росіянам в інформаційній війні, у війні іміджів. Зрозумійте мене правильно, владу потрібно контролювати, і це особливо «на часі» зараз, але всім потрібно фахово і виважено робити свою роботу.

— Тобто ви серйозно ставитеся до питань прозорості й підзвітності?

— Так. Зараз разом з Антикорупційною ініціативою ЄС ми працюємо над переглядом та запровадженням дієвих антикорупційних практик в роботі Міськради. Це дозволить максимально убезпечити всіх, хто в нас працює, від бажання та можливостей махінацій із закупівлями, а ще підвищити ефективність певних процесів через їх діджиталізацію, оптимізацію, відкритість. Взяти до прикладу, нещодавню ситуацію із закупівлею генераторів, про яку писали Наші Гроші. Зараз йде службове розслідування, про результати якого публічно повідомимо. Але досвід показує, що часто проблема не скільки в потенційній корупції, скільки в неефективності, неспроможності замовників якісно проводити закупівлі з багатьох причин. Тому зараз пропрацьовуємо різні варіанти, як усунути цю проблему структурно, наприклад, через централізацію процесу, навчання замовників та інше. Інший мій особистий фокус — підвищення ефективності роботи нашого Департаменту внутрішнього фінансового контролю, зараз він буде наглядати ще й за отриманою допомогою від міжнародних партнерів. Миколаїв, мабуть, одне з перших міст в Україні, що ухвалив Порядок здійснення внутрішнього контролю за гуманітарною та благодійною допомогою, зараз якраз команда працює над звітом за минулий рік.

— А яка мотивація у вас, як міського очільника це робити?

— Мене не цікавить вкрасти на генераторах чи бруківці. В мене немає будівельних компаній або виробництва бруківки. У моєї сім’ї є компанія, яка займається системами пожежної безпеки — вона не працює в Миколаївській області. У нас є IT-компанія, але всі її замовники знаходяться за кордоном.

Я просто вірю в системи, в механізми, які обмежують людей у зловживаннях при виконанні своїх обов’язків. Бо якщо на одному тендері людина може заробити річну зарплату, то вона може піддатися на цю спокусу. Потрібно зробити систему, щоб спокуси не було.

— Яким чином це зробити?

— Це в тому числі цифровізація роботи міста — електронний документообіг, геоінформаційна система та різні електронні системи обліку майна.

Ми попросили EUACI зробити оцінку роботи нашого Водоканалу та запропонувати конкретні кроки як удосконалити його роботу, щоб могли вже зараз під час війни покращити систему витрачання коштів.

— Наскільки системна прозорість і підзвітність влади допомагає у співпраці з міжнародними партнерами?

— Це справа не лише міськради, а всієї громади. Якщо це є, то його дуже добре сприймають наші іноземні партнери. Перше, це важливо в першу чергу для всієї громади. Важливо, щоб до Миколаєва після перемоги люди повертались, а не їхали з міста. Прозорість та підзвітність показує, що місто змінюється, розвивається, стає кращим.

По-друге, всі ці тендери, моніторинги, які ми зараз налагоджуємо, дають розуміння, що ми як місто є надійними партнерами, націленими на результат.

Ну і головна моя теза, що ми не хочемо оперувати чужими грошима — дуже імпонує міжнародним партнерам. Вони розуміють, що у нас немає підстав для наративу, розкрученого російськими ЗМІ, що в Україні головна ідея — розікрасти допомогу, як ми начебто крали газ з російської труби.

— Ви нещодавно в Давосі заявили, що хочете, щоб місто не просило грошей.

— Так, ми не просимо грошей.

На найпершій зустрічі з міністром закордонних справ Данії я сказав: «Нам гроші не потрібні». Якщо вони потраплять у державний бюджет, то їх направлять на війну. Якщо у місцевий, то ми не зможемо їх витратити відповідно до постанови № 590. Тому фінансування має вестися через міжнародні організації. Наприклад, NEFCO або DANIDA мають самостійно проводити процедури закупівлі, перевірки якості та доставки в Миколаїв. Ми маємо лише сформувати потребу, затвердити технічні вимоги і розписатися в актах, що все це отримали. Це саме стосується і післявоєнного відновлення: школи, дитсадки, лікарні.

— Чи можуть у такому випадку збільшитися терміни виконання проектів через європейську бюрократію?

— Європейська бюрократія можливо буде щось сповільнювати, але це буде збільшувати довіру. Довіра в свою чергу буде збільшувати кількість проектів. І у підсумку може дещо повільніше буде йти 100 проектів, а не швидко — один.

В Україні є набагато більша проблема — у виконавців немає досвіду роботи з міжнародними партнерами. Вони не знають, що таке проджект менеджмент, не знають як користуватися найпростішими програмами з управління проектами, як звітувати тощо.

В країні панує думка, що чиновник має бути бідний і некрасивий. Це стимулює тримати на низькому рівні зарплати людей, які працюють у владі. Таким чином людей спонукають до корупції, а професіоналам кажуть, що їм тут не місце. Будувати державу фактично залишалися ті, хто є профнепридатним. Ліга четвертих номерів. Давно час змінити це ставлення.

Попри всі ці складнощі, в місті намагаються втілювати зміни та шукати нових фахівців. Нещодавно вирішили залучати до комунальних підприємств ветеранів, які вже не можуть продовжувати службу в лавах ЗСУ.

На території КП Миколаївські парки кипить робота — ремонтуються виробничі та складські приміщення, вже запрацював новий твердопаливний котел. «Тепер у нас в офісі температура +20. Нарешті можна сидіти без курток», — доповідає один з керівників цього напрямку. По двору розставлено різноманітну спецтехніку — це гуманітарна допомога від європейських партнерів. Серед тракторів та легковиків виділяються три великих червоних пожежних машини, які стануть на заміну тим, що були знищені під час обстрілів міста.

Мер задоволений тим, як змінюється територія, яка донедавна була захаращена майном приватних орендарів. Керівник підприємства обіцяє що до візиту комісії міських депутатів зміни будуть ще разючішими. Повертаємося в центр Миколаєва. «Не люблю цю пору року. Все сіре, безбарвне. Навесні місто набагато гарніше», — трохи мрійливо каже Олександр Сєнкевич. Ситуація, що встановилася з початком 2023 року, дає можливість міській владі замислитися про те, що буде після війни. Або хоча б влітку.

З думками про майбутнє

— Раніше ви казали про розробку нового генплану Миколаєва через великі руйнування. А зараз — про окремі проекти…

— Ми паралельно займаємося кількома процесами. Бо щось будувати зарано, війна триває, росіяни можуть легко дістати до Миколаєва з С-300, С-400. Але саме час планувати процеси відновлення, щоб не гаяти час після. Щоб почати, важливо оцінити проблему. На наш запит та за підтримки EUACI, Київська школа економіки, а саме проект «Росія Заплатить» зробили оцінку руйнувань та першочергових потреб міста. Разом ми створили додатковий шар на нашій геоінформаційній системі з усіма пошкодженнями внаслідок російської агресії. Запровадили міський реєстр руйнувань, верифікуємо зараз дані. Згодом буде і Реєстр відновлених об’єктів.

Далі працюємо над стратегічним та тактичним рівнями. Перше — це робота над генеральним планом. Друге — над Комплексною програмою відновлення та іншими більш короткостроковими проектами. Новий мастер-план розробляємо разом з Європейською економічною комісією ООН (UN ECE). З нами працює італійська студія OneWorks, яка займається візуальною частиною (парки, сквери, урбаністика) та плануємо залучити данську інженерну компанію COWI Робитимемо все за принципом ВВВ — building back better.

— Що це означає на практиці?

— Якщо ракетами розбили велику і маленьку школи, а середню пошкодили, то ми не відновимо всі три в тому форматі, в якому вони й були. Можливо, всі три будуть повністю знесені, а замість них побудують одну велику сучасну, прокладуть автобусні маршрути для дітей. Як це робиться в усьому світі.

— Чи плануєте ви якось змінювати наповнення шкіл, тобто змінювати навчальні програми?

-Це скоріше питання до Міністерства освіти. Для нас виклик вже просто повернути дітей до навчання та до Миколаєва. Зараз цей процес відбувається онлайн.

Війна для нас всіх — це шанс стати кращими. Найкращий час для рішучих змін і перебудови процесів, на які не вистачало часу чи мотивації, все котилося само по собі.

Після звільнення Херсону і проходження зими — у нас є натхнення відпрацьовувати всі ці процеси роботи нашої системи.

— Які виклики ви бачите перед Україною у майбутньому?

— В українців складається враження, що відбудова — це процес, в якому іноземці будуть реалізовувати тут різні проєкти. Європейці процес відновлення України сприймають як можливість нового ринку для своїх послуг і товарів. Щоб об’єднати тих, хто потребує, і тих, хто може, потрібна ще одна складова — гроші.

Сьогодні в ЄС і у світі немає розуміння, хто за все це заплатить: європейські грантові гроші, гроші за планом Маршалла, кредити, інвестиції у створення нових підприємств або російські гроші.

Я вважаю, що вже сьогодні потрібно активно просувати наратив, що за все це заплатить Росія. Вона має активи по всьому світу, але там немає законних підстав, щоб їх використовувати. Це потрібно змінювати.

— Які ознаки стануть сигналом для початку відновлення Миколаєва?

— Для України перемога — це звільнення всієї території та вихід на кордони 1991 року. Але коли це станеться, ми поки що не знаємо. Тому практичний сигнал для запуску процесів — скасування заборони та обмеження на капітальні витрати на державному рівні. А до того часу ми маємо шукати потенційних партнерів, планувати, пріоретизувати, робити проектно-кошторисну документацію. Щоб бути готовими.

Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу, щоб бути в курсі найважливіших новин: t.me/proposicia