Самі винні: чому українці не стають довгожителями?

З усіх країн світу за тривалістю життя Україна посідає 120-125 місце. Співвітчизники помирають у віці 62-68 роки. І це дуже низький показник, навіть у порівнянні з найближчими сусідами та «колегами» по СНД. Про причини та способи змінити ситуацію шукали експерти засідання Пропозиціонери Клубу.

Перш за все часники дискусії визначили фактори, які впливають на тривалість життя. Приміром, це звички, побутові умови, робота, сімейний стан та інші речі, які разом можна об’єднати в такий показник, як «спосіб життя». В одному з попередніх етерів ми вже говорили про спортивну інфраструктуру українських населених пунктів і тоді дійшли згоди щодо необхідності облаштування доступних безкоштовних майданчиків чи не в кожному дворі. А цього разу більше уваги приділили психологічній атмосфері, яку навколо себе створює людина. «Всі хочуть чути лише щось погане. Те, з чого робиться хайп. А хайп треба робити з інформації про необхідність прокидатися вранці та випивати стакан води, робити зарядку, провітрювати приміщення. До того ж, слід кидати курити та зловживати алкоголем. Маємо ходити до лікаря та робити чек організму. На жаль, щодо всього перерахованного в нас немає хайпу чи якоїсь інформаційної політики», – поскаржилася сімейна лікарка Віта Олещенко.
До речі, стан медицини чимало науковців також напряму пов’язують з кількістю довгожителів. «Тривалість життя помітно збільшилася в усьому світі за останні кілька десятиліть. ООН почала проводити відповідну статистику з 1960року. На той момент очікувалося, що людина могла жити до 52,5 років. Також цікаво, що в Великій Британії, де статистику почали збирати ще раніше, тенденція взагалі вражає, тому що середня очікувана тривалість життя дівчинки, народженої, наприклад, у 1841 році бускладалала 43 роки, а хлопчика 40 років. А в 2016 році відповідні показники були вже на рівні 83 і 79 років. Тому дякуємо медицині, яка справді зробила величезний крок вперед, і ми зараз маємо змогу лікуватися від тяжких хвороб», – наголосив модератор Клубу Пропозиціонерів Віктор Коломієць.

Конкретно в Україні показники нижчі, ніж в Британії. Бо вітчизняна галузь охорони здоров’я
значно відстає. Але справа не лише в лікарях. «Громадяни України не бажають ходити до
лікарів, тому що або втратили довіру, або ж просто в них не вистачає грошей для того, щоб
отримати якісне обслуговування. Ніхто не вірить в те, що піде в поліклініку до свого сімейного
лікаря, з яким у нього є декларація, та отримає якісну хорошу консультацію. Ніхто не вірить в
те, що є програма з лікування дуже важких захворювань в країні. І якщо людина дізнається
про те, що він хворий на рак, туберкульоз або гепатит В чи гепатит С – це не
вважається вироком. А люди нічого не роблять. Я бачу своїх пацієнтів, багато з яких
1962-1966 року народження – всі бояться ходити до лікарів. І якщо вже звертаються, то
звертаються їхні діти, приводячи за руку в дуже вже важких станах. Про те, щоб робити
якусь перевірку організму, якісь профілактичні огляди – цього ніхто не розглядає»,

поскаржилася Віта Олещенко.

Віта Олещенко, сімейний лікар

І саме цією специфікою вона пояснює, чому в Україні різниця між тривалістю життя жінок
та чоловіків чи не найбільша в Європі. «Як жінки, так і чоловіки – всі хворіють і на гіпертензію, і на цукровий діабет, і на все інше. Але чоловіків не заженеш на аналізи, не заженеш робити якісь обстеження. Саме те, що вони недообстеженні, може впливати на те, що вони і помирають раніше. Їх гублять ті хвороби, які не були виявлені… Жінки більше відкриті до діалогу, частіше звертаються до лікарів, проходять вакцинацію…», – розповіла лікарка.

Серед інших факторів, які впливають на тривалість життя, – екосистема, тобто, умови, в яких ми живемо: якість води та повітря, клімат, магнітні коливання тощо. Виявилося, що та ж екологічна ситуація в Україні нерівномірна. Особливо складно на Сході, де сконцентровані найбільші промислові підприємства країни. І місцева громада в таких регіонах фактично позбавлена можливості впливу на стан речей. Представники місцевого самоврядування неодноразово наголошували на необхідності передати регулювання на місця. «Про це говорив ще рік чи два роки тому наш міський голова Філатов [міський голова Дніпра Борис Філатов – прим. ред.]. Тому що насправді нам видніше, хто забруднює навколишнє середовище. І нам треба мати важелі впливу для того, щоб змушувати велике підприємство щось робити з цим. І щоб все, що є з фінансової точки зору – відрахування, екологічні збори тощо – хай вони наповнюють нашу місцеву казну, аніж ми будемо підпорядковуватися Києву. Це нелогічно», – підкреслила Юлія Дмитрова, заступниця директора департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради.

Юлія Дмитрова, заступниця директора департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради

Вона також звернула увагу на той факт, що місцева влада також має опікуватися людьми похилого віку. «За результатами дослідження Інституту демографії НАН України, в нас лише один відсоток людей похилого віку є практично здоровими, у яких відсутні хронічні захворювання. Кожен п’ятий з тих, кому за 60 років, живе сам. Кожен десятий не може сам себе обслуговувати. А ще 5-6% пенсіонерів – це люди, прикуті до ліжка», – поділилася пані Дмитрова. Нерідко люди після того, як потрапляють на пенсію, припиняють активне соціальне життя. Тоді як їхні європейські «колеги» лише його починають в такому віці. Виправити ситуацію могли б різноманітні програми, спрямовані на розвиток дозвілля для пенсіонерів. У Дніпрі, як розповіла Юлія, таких кілька. Це табір відпочинку «Золотий Вік», Університет Третього Віку, різноманітні разові проєкти тощо. «Якщо в наших умовах ми вже й дожили до пенсії, то пенсія має бути нагородою, а не покаранням за трудове життя», – підсумувала дискусію одна зі слухачок нашого етеру.

Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу, щоб бути в курсі найважливіших новин: t.me/proposicia