Пенітенціарна система має орієнтуватися на виправлення людини

Україна поступово реформує систему покарань за злочини. Втім ці зміни відбуваються дуже повільно. Таку думку 20 квітня висловили експерти під час засідання Клубу Пропозиціонерів, яке було присвячене темі українських в’язниць.

За їхніми даними, наразі в нашій країні ми маємо 52 тисячі ув’язнених і засуджених осіб. При цьому 30 тисяч осіб утримуються у тюрмах і майже 20 тисяч – у СІЗО. Цікаво, що на початку двотисячних ця кількість становила близько 200 тисяч осіб. П’ять років тому за гратами перебувало 73 тисячі осіб. Тобто динаміка доволі чітка. Це гарна новина для платників податків. Адже в залежності від конкретного закладу один ув’язнений обходиться державному бюджету в 37 000–53 000 гривень на рік.

З одного боку, це суттєві гроші. З іншого – не слід вважати, що на ці кошти люди в тюрмах щоранку снідають червоною ікрою. «З цих витрат десь 90% йде на комуналку і на зарплати персоналу, тобто на самого в’язня, на його харчування, на лікування залишається буквально декілька гривень на день. Колись ми рахували: приблизно 2 гривні на медицину, 10 – на їжу. Якщо розбирати вартість утримання одного в’язня, ми розуміємо, що на самого в’язня не так вже багато витрачається», – розповідає Маргарита Тарасова, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини та Центру прав людини ZMINA.

Вона погоджується з тим, що частково компенсувати витрати держави на утримання в’язнів могли б самі засуджені. Наприклад, працюючи на тих чи інших підприємствах. Власне, вони так і роблять. Але через корупційні надбудови ці кошти осідають в кишенях керівників підприємств та чиновників. «Гроші заробляються виробництвами, які утворюються в цих місцях несвободи. Більше того, я можу сказати, що в українських в’язницях ще декілька років тому шили італійське взуття, яке продавалося в Італії. Тобто це величезні виробництва, коли ми говоримо про реформу системи, важко винести за дужки той факт, що ці колонії насправді заробляють багато грошей, і в’язні там перебувають фактично в рабстві. Людині за повноцінний робочий день в небезпечних умовах платять декілька гривень на місяць», – наголошує пані Тарасова.

Маргарита Тарасова, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини та Центру прав людини ZMINA

З нею не погоджується Станіслав Куценко, колишній начальник Головного територіального управління юстиції у м. Києві. За його словами чимало ув’язнених не хочуть працювати. І держава не має інструментів примусу до роботи. «Вони відбувають покарання, ми, як платники податків, витрачаємо свої кошти на їхні утримання. Але разом з тим є деякі заклади ув’язнення, де на 1000 ув’язнених працюють щоденно тільки 10 осіб. Немає жодних механізмів примусити їх працювати. І нагадаю, що якщо порівнювати з деякими прогресивними країнами, давайте візьмемо наприклад Сполучені Штати Америки. Там це обов’язок, і, наприклад, всі ключові оборонні замовлення припадають на якраз на тюрми», – каже пан Куценко. Він також наводить приклад СРСР, де до 20% внутрішнього валового продукту формувалося за рахунок тих, хто працював у в’язниці.

Втім експерт погоджується з правозахисниками щодо корупційної складової. «Якщо брати деякі в’язниці в Харківській області, то дуже чудово там працюють іноземні швейні цехи. Ця робота і ці товари не обліковуються, але вони спокійно продаються на ринку Барабашова і на інших ринках України. Це не облікована праця, не обліковані продукти і не обліковані, відповідно, доходи, мабуть, керівників тюрем. І це тільки одна проблема. Інше питання – це земля тюрем, це прозорість/непрозорість тендерів на закупку харчування того самого в’язня тощо», – підкреслює колишній начальник Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Станіслав Куценко, колишній начальник Головного територіального управління юстиції у м. Києві

Тему корупції в пенітенціарній системі підіймали практично всі учасники дискусії. В тому числі в світлі експерименту з надання в тюрмах платних послуг. Той самий Станіслав Куценко відверто каже про те, що в багатьох закладах давно існує практика неофіційного покращення умов за гроші. «Ці кошти йшли керівництву в’язниці. Зараз такі кошти надходять безпосередньо на користь пенітенціарної системи України і на користь кримінально-виконавчої служби», – підкреслив експерт. З потенціалом такого рішення погоджується Юлія Дмитрова, заступниця директора департаменту соцполітики Дніпровської міськради. «Я чула про платні камери. Я не знаю, чи це буде популярно, і скільки ув’язнених зможе оплачувати камеру. Але якщо є такі злочини, як не вбивства, не гвалтування, а якісь пов’язані з економікою, то чому б ні? Чому державі не заробляти на цьому?», – питає пані Дмитрова.

Одночасно з платними камерами слід розвивати альтернативні види покарання. Бо нинішня система дуже часто не націлена на виправлення людини, а лише множить рецидивістів. «Якщо людина туди потрапляє (не за насильницькі злочини), звичайно, за час перебування в цих місцях несвободи вона, напевно, в цю всю субкультуру занурюється. І можливо отримає якісь зв’язки, які будуть здаватися більш привабливими, ніж ті зв’язки, які вона мала на свободі. Українська пенітенціарна система має пройти ще дуже тривалий шлях, власне, цей шлях на здійснення своєї функції – соціалізація, адаптація ув’язнених», – вважає Маргарита Тарасова. Вона наголошує на тому, що альтернативні види покарання в багатьох випадках більш ефективні, ніж ув’язнення. «Ув’язнення, як на мене, це вже такі крайні методи покарання, коли дійсно людина настільки небезпечна, що тримати її на свободі неможливо. В усіх інших випадках, коли є можливість виправити людину без позбавлення волі, я вважаю, що це має бути застосовано. Досвід скандинавських країн показує, що це можливо», – підкреслює правозахисниця.

Зокрема, йдеться про індивідуальну роботу з кожним засудженим, залученням мультидисциплінарної команди правників, психологів, соцпрацівників. Тобто тих, хто розуміє, як найкраще людина виправиться. «Прості рішення, до яких прагнуть люди, не завжди нам дають бажану безпеку. Нажаль, дуже часто просто витрачаємо гроші на те, щоб тримати, годувати, забезпечувати людину десять років, вона виходить і вчиняє злочин на наступний день. І це все це повторюється. А додайте сюди не просто її утримання, а загалом всю систему кримінальної юстиції. Тобто ми оплачуємо роботу поліції, яка будете розслідувати, роботу суддів, які будуть розглядати, роботу безкоштовного адвоката тощо. Тобто ми витрачаємо набагато більше. Але ці альтернативні методи дуже часто могли би заощадити нам гроші, дати набагато кращий результат, коли людина виправляється чи навіть повертається до нормального життя без злочинів. І це завдяки тому, що вона отримала підтримку, отримала таку системну роботу зі своєю проблемою», – підсумовує обговорення Маргарита Тарасова.


Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу, щоб бути в курсі найважливіших новин: t.me/proposicia