Міський голова Дніпра Борис Філатов: “Дніпряни ніколи не пробачають зради”
Ексклюзивно для порталу “Коментарі” міський голова Дніпра Борис Філатов розповів про запоруку успіху на посаді, зміни та потенціал міста, програмні засади партії “Пропозиція”, стосунки з Коломойським, Корбаном, Вілкулом та Зеленським, а також про суборбітальний політ в космос.
З 1 по 14 листопада на рейтинговій платформі видання “Коментарі” відбувалося голосування за найкращого мера 2021 року. Всього в онлайн-голосуванні взяли участь понад 21 тис. користувачів Facebook. Зрештою перемогу здобув міський голова Дніпра Борис Філатов, за якого проголосувало понад 40% учасників.
– Борисе Альбертовичу, ви перемогли у рейтингу мерів. У чому запорука успіху? На вашу думку, чому люди за вас проголосували?
Це питання варто розділити на дві основні складові. Перша – у Дніпрі за шість років мого перебування на посаді міського голови сталися колосальні зміни. Їх може не бачити хіба що сліпий. На відміну від інших політиків, у мене немає звички кивати на “папередников”, але місто дійсно дісталося нам у жахливому стані. Це і зруйнована інфраструктура, і низка інших системних проблем, які ігнорувалися десятиліттями. Як-то житломасиви, що зводилися без дощової каналізації, розбиті внутрішньоквартальні дороги або відсутність водогону у Таромському. Тому це було фактично перезавантаження всіх сфер міського господарства – від ЖКГ до нових громадських просторів. Від оновлення транспорту до новацій у створенні єдиного медичного, соціального та освітнього просторів. І люди це бачать. По-друге, у такому різному та складному місті як Дніпро, місті, яке політично було розколоте навпіл, мені вдалося досягти консенсусу. При цьому не зіштовхнувши земляків лобами одне з одним. Тут всі живуть у мирі, спокої та взаєморозумінні. Мабуть, найбільшим своїм здобутком на посаді мера я вважаю те, що мені вдалося змінити ставлення людей до рідного міста. Дніпро живе новим життям. Він дихає на повні груди. Як я кажу, тут є місце і спортивним змаганням світового рівня, і фестивалям, і карнавалам із вуличними танцями. На зміну злобі поступово приходить довіра, якої можна було досягти лише реальними справами та відстоюванням справедливості для кожного.
– Що плануєте змінити у Дніпрі? Що необхідно для того, аби місто стало найпривабливішим для мешкання в Україні?
Напевно, що нам не вистачило б часу інтерв’ю, щоб детально розповісти про всі наші плани. У відповіді на попереднє питання вже прозвучало, що ми працюємо над змінами у всіх галузях міського господарства. І будемо продовжувати цю системну роботу і надалі. Як мер я виступаю гарантом будь-якої ініціативи, котра буде корисна людям і допоможе Дніпру стати кращим містом в Україні. Це “зашито” у нашій філософії нашого міста. На жаль, є певні питання, що не належать до компетенції місцевого самоврядування. Проте їх можна вирішити на рівні держави. Тобто, ми говоримо про великі інфраструктурні проєкти. Насамперед це – Дніпровський аеропорт. Адже ми досі єдине, мабуть що, в світі місто- мільйонник, котре не має сучасних та ефективних повітряних воріт. Тому я вдячний центральній владі, президентові Володимиру Зеленському за те, що вирішенню цих питань приділяється чимало уваги. Нам вдалося зрушити з мертвої точки ситуацію з летовищем. Зрушилося питання об’їзної дороги. В рамках “Великого будівництва” Дніпро також не обділений увагою. І об’єднання наших зусиль буде лише на благо міста та територіальної громади. При цьому, якщо казати про Дніпро загалом, то варто зазначити, що він має надпотужний потенціал. Ми – місто молоді. Місто підприємців і фінансистів. Місто професіоналів і високоякісних фахівців у різних галузях – від машинобудування та науки до харчового виробництва. Багатством Дніпра завжди були насамперед люди. Ми пишаємося нашими земляками, котрі завжди надавали перевагу ефективній роботі, а не порожнім балачкам. І цей людський потенціал ми успішно реалізуємо спільно з усіма мешканцями міста.
– Як оцінюєте розвиток України за чинної влади?
Як лідер територіальної громади, я буду виваженим у своїх оцінках. Будь-які мої висловлювання, зокрема й критичні, можуть виявитися зовсім не корисними для цілого міста, яке я представляю. У інших своїх інтерв’ю я казав (і не відступатиму від декларованих раніше принципів), що є речі, за які я відповідаю, а є такі, що не належать до моєї компетенції. І тому я не повинен давати їм жодної оцінки. У мене є особисті думки стосовно ситуації в країні. Як внутрішньополітичної, так і зовнішньоекономічної. І також щодо питання врегулювання ситуації на Донбасі. Та як лідер місцевого самоврядування я відповідаю виключно за ввірену мені територію. До цього я був одним із найпослідовніших критиків центральної влади, котра згортала реформу децентралізації і наступала на права місцевого самоуправління. Та після поразки партії влади на місцевих виборах, вони переглянули свої дії. Їм вистачило мудрості, припинити далі з’ясовувати стосунки з місцевими елітами. Ми нарешті почали вибудовувати нормальний конструктивний діалог. І я не можу цього не вітати, адже так всі лише виграють. Я ніколи не покладу камінь у простягнуту руку. Коли за регіональну політику відповідав пан Трофімов, я навіть не знав, як той виглядає. Потім президент змінив його на пана Тимошенка. Я вважаю, що це був правильний вибір, і не тому, що він виходець із Дніпропетровського регіону. А тому, що він вибудовує нормальну комунікацію. Коли держава йде назустріч територіальні громаді, коли вона інвестує у розвиток інфраструктурних проєктів і допомагає місту розвиватися – такі кроки варті лише позитивної оцінки
– Як так сталося, що ви перетворилися на ворога Коломойського?
Для початку варто одразу зрозуміти, що я ніколи не був йому другом. Ані його співробітником, ані членом його команди – як би завзято мені це не приписували в існуючих медіа-міфах. Ми дійсно працювали разом – і не лише у Дніпропетровській облдержадміністрації, а й у бізнесі. Та навіть у Вікіпедії можна прочитати, що я, як корпоративний адвокат, обслуговував всі великі фінансово-промислові групи в країні. Тобто Коломойський і група “Приват” були далеко не єдиними моїми клієнтами. Тож зараховувати мене до лав “його людей” – це завжди спекулятивна постановка питання. Моє перетворення на його ворога мало дві причини. Перша (те, про що я вже неодноразово казав) – усе, до чого ця людина доторкнулася у рідному місті, перетворилося на тлін і прах. Починаючи з аеропорту, закінчуючи баскетбольною ареною, і ще достатньо великою кількістю кейсів, на яких не варто зупинятися. Коли я обійняв посаду міського голови, то мав певну ілюзію. Я сподівався, що події 2013-2014 років змінили ментальність цієї людини, котрий все життя думав лише про власні гроші. Утім, цього, на жаль, не сталося. Зрозуміло, що, як міський голова, я повинен стояти на захисті прав людей, котрі вручили мені мандат довіри. Тож коли ця людина монополізувала аеропорт, закрила небо і почала продавати квитки на авіаперевезення до Києва за ціною квитків у Нью-Йорк, очевидно, що не міг мовчати з цього приводу. Далі вже найшла коса на камінь. Ігор Валерійович посів активну позицію у тому, щоб разом зі своїми підручними, щоб намагатися “звільнити” мене з мого крісла під час першої каденції мера. Так само у другій каденції – під час передвиборчої кампанії на мене знову лилися безкінечні потоки бруду з вуст підконтрольних йому медіа. Тим не менш, попри всі його зусилля, мій приголомшливий результат на виборах – 80% – довів, що ніякі його спроби дискредитувати мене – вони не працюють. Бо ж люди завжди судять по справах. Якщо мене містяни люблять, то Ігоря Валерійовича – ні.
– Якби вибори президента були у найближчу неділю, на вашу думку, за кого б та чому проголосували дніпряни?
Відповім чітко та зрозуміло. Вони б віддали голоси за Зеленського. Чому? Тому що нині президент приділяє Дніпру чималу увагу. І я кажу так не тому, що Зеленський мені подобається чи не подобається. Давайте говорити об’єктивно: люди завжди голосують, так би мовити за своїх. Для Зеленського Дніпропетровщина є малою батьківщиною. А люди завжди відчувають симпатію до вихідців із рідної їм території. При цьому, якщо Володимир Олександрович побачить це інтерв’ю, хотілося б, аби він розумів – кредит довіри, котрий дають українці, він має певний ліміт. Тож, якщо він хоче, щоб мешканці його малої батьківщини продовжували його підтримувати, йому потрібно дивитися в її бік і надавати всіляку підтримку. Це не просто мій суб’єктивна думка, а й цілком об’єктивний підхід. Я завжди казав, що дніпряни ніколи не пробачають зради. Їх зрадив і забув Коломойський. У нас є одна приказка про те, що в історії Російській імперії будо три періоди – Допетровський, Петровський і Дніпропетровський. Ми давали у владу генеральних секретарів, президентів, прем’єр-міністрів, левова частка олігархів – вони всі звідси. Проте всі, хто поїхав з Дніпра, вони забули про рідне місто. І люди повернули їм цей борг своєю нелюбов’ю. Я говорив це особисто Юлії Володимирівні: вона свого часу втратила будь-який шанс перемогти Януковича. І лише тому, що вона поїхала з Дніпропетровська і забула про рідне місто. Люди не пробачили їй цього. Тому, якщо Зеленський забуде про рідну область, її мешканці так само не пробачать йому цього. Нині ж вони його підтримують.
– Які у вас стосунки з Офісом президента?
У нас цілком нормальні, конструктивні та стабільні відносини. Ми добре ладнаємо з Андрієм Борисовичем Єрмаком, знову ж таки — з Кирилом Владленовичем Тимошенком. Коли на місцевих виборах я підтвердив мандат довіри з високим результатом, ставлення до мене змінилося. Чи стали вони мене любити? Не знаю. Та з іншого боку, я не потребую їх любові. Мене цікавить виключно робота, а не розмови на дозвіллі, чаювання чи пліткування. Робота ж зараз налагоджена.
– Коли дізналися, що ініціатором спору із президентом щодо добудови мосту був Богдан, що відчули? Гірке розчарування.
Я знав про це ще від самого початку. Богдан передавав мені “привіти” ще до виборів. Мовляв, коли ми потрапимо у владу, ми тебе “дістанемо”. Тому я розумів, що історія зі спором – вона цілком проінспірована саме ним. Та я все ж сподівався, що йому вистачить розуму не визнавати це публічно в інтерв’ю ВВС. Але сталося не так. Я не бачу сенсу зараз обговорювати постать Богдана. Його вже не існує. Час розставив усе по місцях. Хоча я міг би багато говорити про цю людину, та навіщо? Про зрадників, людей, які встромили тобі в спину ножа, хоча раніше були досить близькими друзями, важко щось казати. Єдине, що я можу сказати: при зустрічі я не подам йому руки. А життя всім розпорядилося: я – мер, котрий почуває себе добре, маючи рівні відносини з керівництвом держави та Офісом президента. А де зараз Богдан?
– Чому розійшлися з Вілкулом?
Я з ним і не сходився. У нас із ним були різні періоди відносин. При цьому певний час я вважав, що він може бути мені товаришем. Та, на жаль, коли він став губернатором, а надто – вже віце-прем’єр-міністром, у нього на голові виросла неабияка корона. А мені таке не подобається. Далі по життю, а особливо – під час Революції Гідності він зробив мені чимало горя. Та знову ж таки – давайте зрозуміємо, де він зараз і чим закінчилася його “блискавична” кар’єра. Тому я не бачу сенсу це обговорювати. Було та загуло.
– Якби ви були президентом, які б перші п’ять речей зробили. Чи можна вирішити проблему Донбасу й Криму та яким чином?
Я не хочу відповідати на це питання, адже вже сказав, що не коментую того, що лежить поза площиною моїх повноважень і ввіреній мені територіальної громади. З іншого боку, я ніколи не відповідаю на питання штибу “5 речей, які б ви зробили” або “10 туристичних особливостей Дніпра”, “5 ваших перемог і 5 поразок”. Життя – воно не чорно-біле. Його не втиснути у Прокрустове ложе механістичного підходу до дійсності.
– “Муніципальна варта” – це ваша особиста армія: то на журналістів нападуть, то кіоски трощать…
Крім так званих “нападів на журналістів” і “трощення кіосків”, вони також знімають кошенят з дерев, переводять стареньких через дорогу і витирають дітям шмарклі. Та якщо серйозно, це не моя “особиста армія”. Це – єдина в умовах паралічу правової системи можливість бодай якось впливати на дотримання громадського порядку, і тим самим займатися благоустроєм міста. Не секрет, що, фактично за кожним кіоском або наливайкою обов’язково стоїть чи-то поліцейський, чи-то прокурор, чи депутат, чи колишній чиновник. Тому, коли доходить до принципових питань щодо наведення ладу в місті, на жаль, поліція часто відвертається. У неї, скажімо так, відсихають руки та сліпнуть очі. Тому “Муніципальна варта”, яка вигадана зовсім не мною, існує і в інших територіальних громадах. І це, як я вже пояснював вашим колегам з програми “Схеми: корупція в деталях”, це – відповідь місцевого самоврядування і так званий симулякр, який ми намагатимемося впроваджувати для того, аби хоч якось впливати на становище. Якщо хочете мою думку, то в рамках програми партії “Пропозиція” – я завжди говорив про це з першого дня створення парті, та й до цього – як у всьому світі поліція громадського порядку підпорядкована місцевому самоврядуванню. Нам не потрібне слідство чи оперативна робота. Ми просто хочемо, аби за п’яними хуліганами і незаконними будівництвами слідкували місцеві ради. А не поліція, яка підпорядковується Києву, і не хоче нічого робити. Я казав про це ще на відомому форумі у Петра Олексійовича Порошенка. Та всі мені казали, що це не годиться, адже це фактор дестабілізації країни і потенційного сепаратизму. Але ця проблема вже перезріла. Її потрібно вирішувати в рамках законодавчого поля, і з цього приводу у мене є чіткі пропозиції. Утім, на жаль, нас ніхто не чує. Тому без сумніву, організації, подібні до “Муніципальної варти”, існуватимуть в територіальних громадах і надалі. Як колишній адвокат, скажу, що право – воно не терпить вакууму та порожнечі. Якщо воно не буде врегульовано державою законодавчо, такі симулякри будуть створюватися.
– Корбан – це член сім’ї? Чи є родинні стосунки між вами, або вашими дітьми? Чому ви частину майна, судячи із декларації розподілили між своєю родиною та родиною Корбанів?
Не розумію, у якій декларації ви побачили, що ми розподілили своє майно між родинами. Покажіть мені це, будь ласка. Я вважаю, що це – маніпулятивний підхід. З того часу, як я пішов на державну службу (не тільки мером, а й за часів роботи в облдержадміністрації) я вийшов з усіх бізнесів. І в декларації точно не написано, що я щось розділив з родиною Корбана. Що стосується родинних стосунків між нами чи нашими дітьми – їх також немає. Так само і він сам – не член моєї родини. Але він, мабуть, один з найближчих до мене людей. Ми ніколи не приховували наших взаємовідносин. Ця людина багато допомагає мені в моїй непростій роботі. Він не просто близький друг, а ще й політичний соратник. Тому, коли виникають певні спекуляції, я завжди кажу, що ми з ним стояли зокрема й біля витоків партії “УКРОП”. Ми стояли біля витоків партії “Пропозиція”. Ми ніколи не приховували цього. Тож, коли починають говорити, що він – таємний кардинал, це неправда. Про яку таємність можна говорити, якщо про нашу дружбу, що триває більше 25 років, знають всі у Дніпрі. Корбан очолює також Громадську раду. Тому велике прохання – не уподібнюватися колегам з однієї поважної організації розслідувачів, котра два місяці сиділа в кущах, слідкуючи за Корбаном. Хоча вони могли просто прийти до офісу, і упродовж двох днів побачити, чим він там займається в кабінет. І найцікавіше, що мій кабінет і кабінет Корбана розташовані через стінку одне від одного. А ще вони внесені до електронної декларації, де ви можете це побачити.
– У вас є квиток на суборбітальний політ у космос. Чому купили квиток тільки для себе?
Якщо ви маєте на увазі Корбана, то він у космос не летітиме, адже боїться висоти. Взагалі це – моє особисте бажання. Мою дружину суборбітальний політ у космос теж не вабить. Вона надає перевагу походам у гори. Крім того, це – достатньо дорого. І придбання власним коштом суборбітального польоту ще для когось відчутно вдарило б по моєму карману.
– Ваші хобі, чим займаєтесь у вільний час?
Про це я теж неодноразово казав, і це також є в моїй електронній декларації. Уже довгі роки я є одним з найбільших колекціонерів японського мистецтва. Я його дуже люблю. Раніше у вільний час навіть їздив в Японію, де читав лекції – як би дивно це не звучало.
– Фінансова допомога доньці у 2020 році склала понад 8 млн грн – на що ця сума була витрачена?
Якщо вас цікавить сума, то це – сума дивідендів, які я отримав від одного великого машинобудівного підприємства, акціонером якого я є упродовж близько 20 років. І знову ж таки, це – не секрет, про це також написано у Вікіпедії, я став офіційним доларовим мільйонерам за результатами 2005 року – у 2006-му. Тоді, коли ніхто не хотів нічого декларувати і де не було обов’язковим, я задекларував своє майно. І з того моменту, тобто вже 17 років, я є офіційним доларовим мільйонером. Тож мені нема чого соромитися. Вісім мільйонів – це дивіденди, що були отримані цілком законно. Я перерахував їх своїй донці. А на що вона їх витрачатиме – це вже нехай вирішує на власний розсуд. Мені часто говорять про доньку, та чомусь усі забувають, що їй майже 30 років, і вона – доросла, самостійна людина, яка давно живе своїм життям, має власні інтереси та власну роботу. Тому дуже дивно, коли питають: “Чому доньку не внесли до декларації?”
– Ну й про коронавірус. На вашу думку, чи виправданий такий жорсткий карантин, який губить економіку країни?
Питання риторичне. Скажіть, а ви самі вірите у те, що у нас в країні жорсткий карантин? Він може жорсткий на словах, та його мало хто дотримується. Як у нас у країні заведено: суворість законів компенсується необов’язковістю їх виконання. Тож навіщо обговорювати те, чого не існує насправді? Якщо хочете мою думку як мера, то я – людина, яка вірить у науку. І я вважаю, що всі повинні вакцинуватися, дотримуватися соціальної дистанції. Що заходи, пов’язані з особистою гігієною, усе те, що радять лікарі, потрібно виконувати неухильно. Нині ми живемо не лише в інформаційну епоху, а й в епоху постправди. У нас всі знають, як будувати міста, як лікувати, навчати. Та попри те, що всі все знають, смертність зростає щодня. Адже таке халатне ставлення, воно потім виходить боком.
Джерело: https://comments.ua/ua/interview/miskiy-golova-dnipra-boris-filatov-dnipryani-nikoli-ne-probachayut-zradi-688165.html
© Comments.ua
Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу, щоб бути в курсі найважливіших новин: t.me/proposicia
