Дитина дивиться телевізор: напружуватися мають держава, власники контенту та батьки

Вітчизняний телевізійний простір абсолютно непристосований для того, аби захистити нашу малечу від небажаного контенту. Для виправлення ситуації мають об’єднати зусилля чимало людей, які несуть відповідальність за формування характерів та здорової психіки наступного покоління. Такого висновку минулого тижня дійшли учасники засідання Пропозиціонери Клубу, яке ми присвятили захисту дітей від шкідливого телеконтенту.

Соціологи ще 100 років тому – на початку існування телебачення – з’ясували: між тим, що дивиться дитина, та її поведінкою є прямий зв’язок. Зокрема, у 1928 році в США відповідні дослідження були присвячені впливу перегляду гангстерських фільмів на зростання дитячої злочинності. Сьогодні ця проблема залишається актуальною. Ба більше – до неї долучилося таке питання, як вплив перегляду телепередач на фізичне здоров’я малечі: зір, нервова система тощо. Не дивно, що чимало батьків взагалі забороняють дітям дивитися «ящик». «Дитячий мозок в два роки абсолютно незрілий, тому не більше 10 хвилин можна дивитися. Ми повинні розуміти, що імунна система доволі сильно тримається на мелатоніні. Це той гормон, який допомагає нам засинати. Якщо дитина дуже довгий час сидить біля телевізора, і ніяким чином це не контролюється батьками, то гамма-випромінювання (тут ми говоримо про будь-які екрани) блокує виробництво цього мелатоніну. Відповідно, є питання по зростанню, в самому рості, розвитку, гормоні стресу тощо. Тобто, є кореляція між тривалістю перегляду і часом засинання», – наголосила пані Марія Мельничук, психологиня, депутат Подільської у місті Кропивницький райраді.

Марія Мельничук, психологиня, депутат районної у місті Кропивницькому раді, ПП “Пропозиція”

Не легше з дітьми старшого віку. Бо лімбічна система, яка відповідає як за емоційний розвиток, так і за продукцію емоцій, формується аж до 13 років. Як пояснила пані Маря, доки дитина не навчилась розпізнавати власні емоції, ідентифікувати погане та хороше, ми не можемо лишати її сам на сам з невідомим нам телеконтентом. «Тому завжди потрібно обговорювати з дитиною той контент, який вона переглядає, потрібно брати зворотній зв’язок, щоб розуміти, як і що дитина зрозуміла», – підкреслила психологиня.

Її колега Олена Лізвінська, яка спеціалізується на безпеці дітей, наполегливо рекомендує вивчати контент заздалегідь, щоб готувати власну реакцію на те, що відбувається на екрані. «Ви самі мусите, коли разом переглядаєте будь-який контент, хоча б приблизно розуміти, як ви будете поводитись, реагувати, що ви будете казати дитині, раптом вона побачить щось не те. Приміром, ви планували про стосунки чоловіка та жінки розповідати в10-12 років, а дитинка побачила це у 6-8 років. Вмикаючи телевізор, даючи доступ до YouTube-каналу, ви вже маєте всі ці моменти більш-менш розуміти», – рекомендувала психологиня Олена.

Олена Лізвінська, психологиня

До речі про YouTube. Чимало суперечок під час засідання Клубу Пропозиціонерів виникло навколо розподілу комутаційних каналів, через які сучасні діти отримують контент. У той час, як більшість експертів наголошувала на неактуальності саме телебачення (у порівнянні з соціальними мережами та сайтами відео-хостингу), окремі учасники дискусії закликали не рівняти всю українську малечу виключно на столичні стандарти. «Я абсолютно згодна з тим, що зараз телевізор переглядають набагато менше, ніж YouTube. Але буквально на вихідних я їздила за 20-30 кілометрів від Кропивницького. Це села. Я заїжджаю туди і розумію, що в мене нема не просто Інтернету, в мене вже не ловить Vodafone, Київстар та інші оператори в телефоні. То питання: вони дивляться YouTube чи вони дивляться телевізор? Звичайно, вони переглядають телевізор. Якщо YouTube дійсно батьки можуть контролювати чи передивлятись історію пошуку, то телебачення вони контролювати не можуть. Дитина залишилася сама в хаті, мама десь на роботі, тато на городі, і, відповідно жодного контролю», – поділилися своїми враженнями Марія Мельничук.

А ось саме з телевізором не все так просто. Юлія Дмитрова, заступник директора департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради та мати трьох дітей, під час засідання клубу розповіла про власний досвід. «Раніше – 10 чи 20 років тому – було з чого вибирати. Були якісь сімейні вікторини, інтелектуальні шоу. Тобто, дітей телеефір мотивував замислюватися, щось аналізувати, щось робити. Було цікаво збиратися групами і проводити час, передивляючись з друзями пізнавальну програму. А на сьогодні зібратися і подивитися – це частіше якісь YouTube канали (беззмістовні зовсім) і на цьому і все. Тобто, нас віддалили від нормального розуміння, що таке телебачення. Людям краще продати емоцію, аніж продавати продукт, який може змусити замислюватися над чимось», – розповіла пані Дмитрова.

Юлія Дмитрова, заступник директора департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради

В цих умовах, на думку психологині Олени Лізвінської, працювати разом мають не лише батьки, а й держава. «Я вважаю, що потрібен контроль з боку держави, з боку власне самих медіа та з боку батьків, оскільки вони потім зі всіма цими питаннями лишаються сам на сам. Проблема не тільки в залежності від екрану, тому що діти дуже швидко звикають до цієї картинки, яка завжди постійно змінюється. Але потім, як наслідок, залежність від соціальних мереж із всіма відповідними наслідками», – підсумувала пані Лізвінська.

Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу, щоб бути в курсі найважливіших новин: t.me/proposicia