Державі потрібні не соціальні ліфти, а соціальні драбини

Термін «соціальний ліфт» став активно використовуватися у вітчизняному інформаційному просторі після того, як нинішня влада створила відповідний електронний проект. Суть його полягала в тому, що кожен охочий без хабарів та зв’язків міг потрапити в команду, запропонувати свої ідеї та «особисто взяти участь у написанні історії нашої країни». Сама ідея про те, що молоді люди можуть будувати карколомні кар’єри виключно своїм розумом та талантами, дуже сподобалась суспільству. Адже в розвинених країнах так і відбувається. Але в українських реаліях та й для більшості самих представників нинішньої провладної команди спрацював навіть не «соціальний ліфт», а «соціальна катапульта». Про плюси та мінуси такого підходу ми говорили під час чергового засідання Клубу Пропозиціонерів.

Виконавчий Віцепрезидент Конфедерації роботодавців України, заслужений економіст України Олексій Мірошниченко вважає, що в нашій державі розповсюджена західна практика так званої «соціальної мобільності» набула доволі дивних рис. «В чому небезпека «соціальних ліфтів»? Кар’єра кожної людини розвивається до певного рівня її некомпетенції. Тобто людина може бути на одному рівні компетентна, але чим вище вона піднімається, то вона може досягти свого рівня некомпетентності. Тобто не відповідати (в силу різних причин) тій посаді, яку їй вдалося посісти. Я вважаю, що кращим терміном є «соціальна драбина». Тобто людина рухається із щабля на щабель, набуває певного досвіду, впевненості в роботі, підіймаючись ще вище і вище», – наголосив пан Мірошниченко.

Олексій Мірошниченко, виконавчий віцепрезидент Конфедерації роботодавців України

Оминувши цей підйом сходинками, чимало нинішніх політиків потрапили в полон неможливості ефективно виконувати покладені на них обов’язки. «Тут постає питання професійності кадрів, оскільки «соціальні ліфти» передбачають, що людина протягом певного проміжку часу просувається свої кар’єрною драбиною, застосовуючи якісь свої навички, свій людський ресурс, людський капітал. Таким чином вона досягає своєї певної точки. Приклад «Слуги народу» показує – люди, які не мали професійної обізнаності в політичній сфері, змогли все ж таки просунутись цією ланкою, змогли отримати, наприклад, статус народних депутатів. Безумовно, «ліфти» існують. Але що стосується політики, питання кумівства, непотизму залишається, як і інші проблеми, які також не дають вдало функціонувати «соціальним ліфтам» в Україні», – висловив свою думку Олександр Присяжнюк, соціолог консалтингової компанії Reputation Capital.

Олександр Присяжнюк, соціолог консалтингової компанії Reputation Capital

Небезпека ситуації, яка склалася, полягає ще у тому, що такі люди приймають рішення, які пов’язані з національною безпекою, економікою, культурою тощо. «Якість тих рішень ми інколи бачимо. Йдеться не лише про народних депутатів. Подивиться на послужні списки колишніх міністрів і заступників міністрів, керівників державних компаній. Де вони працювали? Чи вони працювали? Тому проблема дійсно є. Я голосую за «соціальну драбину», за нормальну виважену кар’єру», – додав Олексій Мірошниченко. І також наголосив на тому, що не менш серйозним наслідком стає небажання реальних фахівців (тих, які скористалися «драбиною», а не «ліфтом») йти в політику. «Подивіться, що в нас відбулося за останні декілька років. Практично половина урядів виконували обов’язки. Країна виконуючих обов’язків. Це невпевненість і неможливість прийняття рішень. Ми скоро будемо заштовхувати в «соціальні ліфти» і піднімати», – заявив заслужений економіст України.

Втім окремі експерти, які брали участь у дискусії, наполягали на тому, що подібна ситуація відбувається виключно на рівні центральної влади, тоді як у місцевому самоврядуванні певний прогрес вже є помітним. «На моє переконання, те, що в трапилось на виборах зі «Слугами народу», не є «соціальним ліфтом», то, скоріше, «соціальна катапульта», коли людей просто «закидали» у владу. Тому важко сказати, що це є приклад «соціального ліфта». Але в певних галузях ситуація інша. Наприклад, зараз в багатьох органах місцевого самоврядування, починаючи з 2015-го року, почалися розбудовуватися якраз «соціальні драбини». Це факт», – розповів депутат Дніпровської міської ради Іван Васючков, представник політичної партії “Пропозиція”.

Іван Васючков, депутат Дніпровської міської ради, фракція ПП “Пропозиція”

Його слова підтвердив 33-річний колега по міськраді Антон Андрієнко. «Дніпро в плані «кар’єрних ліфтів» є дуже показовим містом. В цьому велика заслуга програми роботи з молоддю, яку організував наш мер Борис Філатов. Кожного року Департамент молоді запрошує всіх бажаючих студентського віку пройти певне стажування в міський раді, подивитися своїми очима, що і як. Це дозволяє молоді, по-перше, побачити, як це виглядає з середини, по-друге, познайомитися із працівниками, з керівниками. В результаті, у нас в багатьох департаментах працює дуже багато молоді. При цьому значна частина – якраз ті, хто прийшов з такого стажування», – поділився Антон Андрієнко.

Антон Андрієнко, депутат Дніпровської міської ради,ю фракція ПП “Пропозиція”

Той факт, що в певних регіонах та в певних сферах можливості для молодих людей створюються, але вони про них не знають – ще одна перешкода нормальному функціонуванню «соціальних ліфтів» в Україні. Про це під час дискусії розповів Станіслав Хоменко, заступник менеджера Української академії лідерства в Харкові. «Так звані «соціальні ліфти» працюють не так добре, як хотілося. Але зараз дуже багато можливостей створюється для молоді. Просто вона не вміє їх використовувати. Серед проблем я виділив би низький рівень освіти серед молоді. І також хотів наголосити на відсутності фінансування. Зараз я говорю, наприклад, про свою організацію. Ми постійно в пошуках коштів, хоча ми займаємося такою правильною сферою, показуємо всі можливості для молоді», – сказав пан Хоменко.

Станіслав Хоменко, заступник менеджера Української академії лідерства в Харкові

Думку продовжив Олександр Присяжнюк. «Науково-дослідницька діяльність в університетах дещо зменшується. Хоча, на мою думку, їй потрібно більше приділяти уваги. Бо сучасні виші не надають ту базу емпіричних знань, яку можна було б застосовувати у подальшій роботі. Відповідно, немає мотивації у студентів щось робити. Вони самі не розуміють, куди вони можуть потрапити після університету. Вони вивчають теорію, але, безумовно, потрібна якась підтримка чи на рівні бізнесу, чи на рівні якихось державних організацій, які б співпрацювали з тим чи іншим університетом та давали можливість для майбутніх фахівців скористатися соціальною мобільністю», – додав соціолог.

Щодо висновків та пропозицій – думки учасників дискусії розділилися. Пан Васючков з Дніпра запропонував активізуватися державі. «Немає чіткої державної стратегії, що робити далі. Тобто зараз у нас є професійні кадри, які мають гарні навички, гарний набір цінностей та можуть робити реформи. Але вони, дивлячись на те, що зараз нас оточує, не бачать свого майбутнього в Україні, на жаль. Тому дуже часто обирають країни, в яких рівень «соціальної мобільності» більш високий», – заявив він.

А пан Хоменко з Харкова висловив впевненість у тому, що нам не треба чекати на якісь дії від держави та вже зараз брати справу у власні руки. «Кожен з нас може вплинути на те, щоб адекватні свідомі люди займали вищі позиції. У нас в організації існує «менторство», тобто ми ділимось певним життєвим досвідом, передаємо його студентам, супроводжуємо їхнє зростання. Це не означає, що я роблю за них роботу. Ні, я просто допомагаю, просто, можливо, підказую, де знайти, що зробити, до кого звернутися, а “гулі” вони мають набивати самі. Тобто кожен з нас може взяти собі підлеглих і час від часу просто спілкуватися з ними, допомагати порадою. Якщо ми беремо собі людей, які хочуть просто розвиватися і мають на це потенціал, ми можемо допомагати», – підсумував бесіду Станіслав Хоменко, заступник менеджера Української академії лідерства в Харкові.

Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу, щоб бути в курсі найважливіших новин: t.me/proposicia