Батьки та вчителі: хто виховуватиме нових українців?

Українська малеча дуже часто обділена увагою. З одного боку – батьки, які заробляють гроші
та вважають виховання справою вчителів. З іншого – самі вчителі, які за свою мізерну зарплату
не готові брати на себе додаткову відповідальність за формування повноцінної особистості. І
саме про це непорозуміння говорили експерти на засіданні Пропозиціонери Клубу.

Учасники дискусії практично одноголосно погодилися з тим, що під час перебування дитини в навчальному закладі відповідальність за неї має бути покладена на вчителя. Принаймні, це стосується тих чи інших безпекових питань. А ось щодо процесів виховання, то не все так однозначно. «Кого та як ми виховуємо? У законодавстві дуже часто загальні, але достатньо
глибокі формулювання: всебічний розвиток, навчання, виховання, виявлення обдарувань,
соціалізація особистості. Тобто, вчитель не може виховувати дитину, вказуючи, що в неї не
той одяг, не те взуття, не такий зошит. Такі речі неприпустимі. А громадянська активність,
дбайливе ставлення до людини, патріотизм – це основні ціннісні речі, які в школі можна прививати»
, – наголосила Олена Парфьонова, співголова ГО «Батьки SOS».

Олена Парфьонова, співголова ГО «Батьки SOS»

Втім, як вважають експерти, не всі сучасні вчителі готові займатися саме вихованням дітей. Більшість концентруються виключно на викладанні власної дисципліни. Та й це завдання дається не кожному. Юлія Дмитрова, мати трьох дітей та заступниця директора департаменту соцполітики Дніпровської міськради, говорила про те, що батьки відповідальні за малечу: саме вони мають навчити її нормам поведінки, правилам поводження в соціумі, нормам етикету тощо. Вчитель, своєю чергою, прищеплює жагу до знань. «На жаль, на сьогодні не можу сказати, що всі вчителі це роблять. Коли дитина приходить в перший клас (а діти хочуть йти до школи, вони хочуть дорослішати), бажання різко змінюється на небажання ходити до школи. А все чому? Тому що мало вчителів дивляться на світ очима дитини. Вони просто «відпрацьовують». Якщо ми будемо казати про країни Європи, то там педагоги вмотивовані з дітьми дружити. І якщо діти не хочуть ходити до школи, вони будуть збиратися і розмовляти, чому дитина не хоче ходити в школу, що треба зробити для того, щоб дитина захотіла ходити в школу. Відповідно, там діти люблять свого вчителя, це для них «друга мама» з восьмої до тринадцятої години», – розповіла пані Дмитрова.

Юлія Дмитрова, заступниця директора департаменту соцполітики Дніпровської міськради

Цікавою думкою з цього приводу поділилася Аліса Шмідт, магістр педагогіки, автор методики «Музика навчає говорити» та викладач системи Монтессорі (в Україні та Іспанії). «Все залежить від педагогів. Це людський фактор. Я працюю і в Європі, і в Україні. Чимало активних молодих фахівців, які йдуть у вітчизняні загальноосвітні школи на невелику зарплату, роблять це усвідомлено для того, щоб отримати досвід. Тому що такий педагогічний досвід, як в загальноосвітній школі, ви не отримаєте ніде, в жодній приватній школі. У всіх системах є педагоги від Бога, які люблять дітей, і є люди, які «просиджують штани». І дуже важливо потрапити саме не гарного вчителя. Бо діти всюди прекрасні, це не залежить від того, де вони навчаються», – акцентувала Аліса Шмідт.

Аліса Шмідт, магістр педагогіки, автор методики «Музика навчає говорити», викладач системи Монтессорі в Україні та Іспанії

Її колега Вікторія Елуаер з київської «Спільношколи» нагадала про те, що починати таку роботу слід не з сьогоднішніх вчителів. Бо їхнє ставлення до роботи важко переформатувати. Акцент треба робити на завтрашніх педагогах. «Починати треба не з вчителів, вони вже втрачені. А з вищої школи. Тобто працювати зі студентами, які збираються надалі йти працювати у школи. Тому що ця лінія втрачається саме там: їм викладають здебільшого ті самі літні жіночки, і вони вже дітям в голову (ще студентам) закладають дуже багато речей, які власне потім важко застосувати в сучасному світі», – наголосила пані Вікторія.
З одного боку, дискримінувати педагогів за віковим цензом неприпустимо. Але з іншого –
педагоги з великим досвідом часто самі не хочуть розвиватися в своїй професії та крокувати в
ногу з часом. Про це казала Альона Кривуляк, координаторка Національної гарячої лінії «Ла
Страда-Україна». «Коли ми, наприклад, спілкуємося з дітьми, то бачимо, наскільки класна
комунікація і взаєморозуміння між ними та молодими викладачами. Ці люди мають варіанти
додаткової освіти, самі шукають різноманітні навчальні тренінги, вони дуже активно займаються самоосвітою. На жаль, коли дивлюсь на комунікацію дітей з педагогами «50+», то дуже складно знайти взаєморозуміння. Коли, наприклад, навіть пропонуєш їм, мовляв, є можливість пройти класний онлайн-курс чи відвідати навчальний тренінг, то всі вони кажуть: у нас стільки роботи, нехай краще хтось із молодих»
, – розповіла Альона Кривуляк.

Альона Кривуляк, координаторка Національної гарячої лінії «Ла Страда-Україна»

Деякі слухачі зробили припущення, що це відбувається через впевненість вчителів у тому, що за таку заробітну плату ніхто не займе їхнє робоче місце. Відповідно, вони зовсім не бояться звільнення. Спростувала таку думку Юлія Дмитрова. «Хто сказав, що наші вчителі не бояться покарання? Все докладають, батьки пишуть до департамента, який відповідає за всі навчальні
заклади, є догани, є звільнення. Тобто, немає такого, що вчителі самі почуваються вільно, спокійно, не бояться покарання. Профільний департамент слідкує дуже ретельно. В нас коли
була ситуація в Авіаторському з вчителькою, яка нібито другокласникам там якось про війну з
Росію розповідала, батькам це не сподобалося. Ми навіть шукали психолога, який би попрацював і з батьками окремо, і з вчителькою окремо. Тобто є ситуації, в яких потрібно розібратися»
, – сказала директора департаменту соцполітики Дніпровської міськради.
До речі, конфлікт між батьками та вчителями – дуже розповсюджена ситуація. І це погано, адже такі речі доволі негативно впливають на сам процес навчання дитини. «Діти досить часто знервовані, втомлені. Вони не мають бажання навчатися, вони просять переведення в іншу школу. Але не кожні батьки можуть собі дозволити, не те що перевести дитину в іншу школу, а навіть в інший клас. І це ми фіксуємо в сільських місцевостях, де немає такого вибору, як в мегаполісі. Якраз сільська місцевість – це, на превеликий жаль, згідно з нашими дослідженнями, та місцевість, де найчастіше порушуються права дитини в освітній сфері. І там майже немає інстанцій, які готові відстоювати і захищати права дітей», – підкреслила Альона Кривуляк.
Цікаво, що за інформацією різних соціологічних опитувань, більше половини батьків стикаються із порушенням прав своєї дитини в школі. Ще 27% респондентів сказали, що це було раз чи двічі. Йдеться про психологічне насильство (крик, образи, погрози), а також про неналежний стан самих приміщень навчальних закладів. І це та сфера, де відповідальність рівномірно розподіляється між усіма зацікавленими сторонами. Тож звернути увагу на порушення прав дитини мають і батьки, і вчителі, і чиновники, і правозахисні організації.

Маєте пропозиції?

Зустрічаємось кожного вівторка о 19.00 в голосовому чаті нашого Телеграм-каналу: https://t.me/propositioner

Та щочетверга о 19.00 в соцмережі Clubhouse: https://www.joinclubhouse.com/club/club-proпозиціонери

Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу, щоб бути в курсі найважливіших новин: t.me/proposicia